Романом Сенді Мітчелла (псевдонім Алекса Стюарта) «За Імператора» видавництво «Molfar Publishing» розбавляє пафос попередніх виданих книг, адже нехай там і не завжди головними героями виступали космодесантники (загадаймо того ж комісара Ібрама Ґонта, в романах про якого оповідається здебільшого про людей), однак на чільному місці завжди виступає героїзм. Ну, гаразд, якщо вже згадувати про романи циклу «Повелителі Ночі», героїзм там досить збочений, однак ми всі давно звикли, що «Warhammer 40000» – це пафос, пафос і ще раз пафос. Але Сенді Мітчелл виправляє цю сталість.

У цьому дописі не йтиметься про сюжет роману – не будемо робити спойлерів та не крастимемо в читача задоволення від прочитання. Тут і в подальших дописах подібного характеру ми трохи розповідатимемо читачеві про перекладацько-редакторську роботу над текстом кожного окремо взятого роману, злегка підійматимемо завісу над таємницями та проблемами перекладу (повірте, проблеми таки трапляються, але ми намагаємося з честю виходити зі складних ситуацій), розповідатимемо вам про цікаві моменти термінології та взагалі будь-які неординарні випадки з процесу роботи над книгами. Впевнений, вам сподобається.

А почнемо ми, як ви вже, певно, здогадалися з назви – з фемінітивів.

І відразу ж проситиму вас не фукати та не плюватися. Ми живемо в розвинутому суспільстві, серед поціновувачів всесвіту «Warhammer 40000» достатньо багато жінок, а тому тема, як на мене, дуже актуальна.

Одразу ж проситиму вас забути всі побачені у соцмережах відео, де поважні дядечки та тіточки від мови й літератури авторитетно заявляють, що українській мові фемінітиви невластиві, оскільки… далі вони наводять здебільшого приклади з класичних творів української літератури і кажуть: «Ось бачите, в Коцюбинського (то я до прикладу) немає генералок, а тому і слова такого взагалі не має бути». Що ж, користуючись такою логікою, зараз не має існувати величезної кількості слів, адже їх немає в Шевченка. Не забуваймо, що мова – феномен, який розвивається та вдосконалюється, інша справа, що дехто з людей залишається на одному місці впродовж життя та не бажає еволюціонувати.

Не збиватимемо кулаки об тему, чи потрібні українській мові фемінітиви, краще приймімо їх за факт! Адже якщо існує вчителька, то й генералці місце має знайтися.

Інша справа, що вчені мужі й жони від мови досі не витворили прийнятних правил, за якими ці фемінітиви можна було б правильно будувати.

Чи не найосновніший аргумент «проти» фемінізації військових звань звучить наступним чином: ці слова не мають жіночої форми, оскільки самі поняття створювалися під чоловіків, які служать у війську. Гаразд, сьогодні ми маємо ситуацію, коли в війську неймовірна кількість жінок, то чому ми й досі повинні дослухатися до колишнього «правила», яке навіть не правило? Як то кажуть: жінка-генерал є, а слова немає? «Непорядок», – вирішили ми і зрозуміли, що з ситуацією потрібно щось робити

Тож коли в романі «За Імператора» з’являється чимало жінок-військових, логічно, що з’являються й фемінітиви, на кшталт полковниці Кастін, лейтенантки Сулли, яка згодом дослужиться до генералки (ой, таки спойлер!) та інквізиторки… (гаразд, тут ім’я не називатимемо, щоб таки не розкривати інтриги). І, на мою скромну думку, всі ці фемінітиви цілком органічні й виправдані, геть не ріжуть вухо та не штрикають очі. А знаєте, чому? Бо я, редагуючи текст, просто до них звик! Ось вам найпростіший рецепт, як примиритися з подібним у мові – звикнути!

Подекуди ми розбавляли текст іще й такими формами фемінітивів, як «пані полковник». Так, це також можливо, як, зрештою, можливо й вживати форму «полковник Кастін» (не забувайте, що Кастін – це прізвище жінки). Але ж ми не надто часто вживаємо «вчитель Марія Іванівна», чи не так? Бо просто звикли до того, що існує цілком собі словникове слово (і в Коцюбинського воно точно є!) «вчителька». Тому, хоча й жодні правила не забороняють нам вживати форму «полковник Кастін», як немає правил, котрі вимагали б від нас стовідсоткового вживання форми «полковниця», ми все ж пам’ятатимемо, що будь-яка мова має еволюціонувати, і дамо шанс на життя фемінітивам у наших перекладах!

Йдемо до наступного.

І мало не з самого початку роману ми зустрічаємося з провостами. Provosts – в оригінальному (англійському) тексті.

Хто такі? Звідки взялися та з чим їх їдять? І, найголовніше, як їх перекласти?

Власне, уважний читач може зауважити, що з ними ми зустрічаємося не вперше, адже ще від часів славетного Ґреґора Айзенгорна в нас згадувався такий собі «провост Інкса», котрий власноруч благословив силовий меч інквізитора, аби той захищав «брата нашого Айзенгорна від породжень лиха» (с) «Ксенос». Далі, вже у «Маллеусі», окрім уже згаданого «провоста Інкса», ми читаємо про провоста собору, в якому Ґреґор Айзенгорн з його допомогою благословляв свій посох і меч. І нарешті в Сенді Мітчелла ми читаємо про провостів, які… розбороняють бійку в солдатській їдальні та ще й отримують тягла від кількох особливо буйних заводіяк!

Отож погнали розбиратися, що це за провости, та чому ми в одних романах залишили їх власне провостами, а в Сенді Мітчелла вони втратили це звання?

Отут уже справді починається детективна робота перекладача-редактора, коли лізеш у словники і починаєш докопуватися до значення слова. І, зрештою, докопуєшся до того, що провостом, або пробстом справді називають церковного високопосадовця. Це може бути настоятель монастиря, старший пастор чи духовна особа, підвладна єпископу, яка відповідає за певний географічний регіон. Чи не правда, якось не в’яжеться з образами хлопців із шоковими кийками, котрі розбороняють бійку солдатні? Авжеж. А все тому, що англійське слово provost також має значення (серед інших) – начальник військової поліції, воєнпол, військовий поліціянт, офіцер військової поліції. Тут також почасти збережений оцей вищий статус (начальник, офіцер), але до духовенства ці «провости» зі зрозумілих причин не мають ані найменшого стосунку.

І тут я вкотре дякую різноманіттю української мови і співчуваю англомовним читачам (жартую, звісно), котрі змушені і в Дена Абнетта і в Сенді Мітчелла мати справу з одними й тими ж provosts, тоді як україномовний читач легко зрозуміє розділення функцій.

Зізнаюся, ми чимало попітніли над цим терміном з нашими шановними рідерами, але, зрештою, дійшли згоди, і з солдатської їдальні зникли церковники в мантіях, а натомість з’явилися цілком собі доречні поліціянти з кийками. Нехай (я в це вірю) і з офіцерськими званнями.

Хоча в романі, окрім людських персонажів, присутні також іншопланетяни-ксеноси – тау та крути – як не дивно, з ними проблем було найменше. Мається на увазі – в плані перекладу чи термінології.

Перекладач Павло Єрмуракі вигадав один цікавий момент, коли ми вперше зустрічаємося з крутом Ґороком з Клану Т’ча, який каже:

 – Я маю честь бути Ґороком з Клану Т’ча. Я є крут.

Впевнений, що оце «Я є крут» багатьом з вас здасться знайомим і викличе усмішку. Власне, хоча насправді в романі «За Імператора» й підіймається серйозна тема, текст передусім розважає та, завдяки поведінці головного героя, не відчувається важким і серйозним. Тож усмішок у читачів буде чимало.

А на цій ноті ми з вами прощаємося. Проте лише до наступного роману зі всесвіту «Warhammer 40000».

Головний редактор та координатор проєкту

Юрко Даценко.

(Дякую за допомогу при написанні статті пану Юрію з UA Geek та Надії Баранюк)